Колись святий Йоан від Хреста сказав, що під вечір нашого життя ми будемо суджені за любов. І коли я придивляюся до свого життя, то бачу безліч втрачених можливостей, багато гріхів, мало любові і трохи віри. Єдине, що мене наповнює радістю це надія на те, що Бог сильний покрити усі мої гріхи, виправити усе зло, яке я зробив і дати мені можливість перебувати у Любові Всемогутнього Бога не по моїм заслугам, лише по Його милості. Але все це не має ніякого значення до тих слів, які сказав святий. Бог вимагає від нас любові. А любов є у цьому світі є справою, яку ми можемо виконати по наших силах. Тому таким важливим питанням є те, що саме нам довірив Бог.
Саме пошук свого місця в світі зовсім не для того, щоб мені було добре, лише для того, щоб виконувати Божу Волю є самим головним питанням для кожного християнина. Ми віримо, що Христос Своєю смертю відкрив нам Небо, однак ми залишаємося тут, на цій землі, для того, щоб проголошувати Його величні справи. Наказ до проповіді хоча і стосувався насамперед Апостолів та він був і для всієї Церкви. Церква залишилася тут, чекати Приходу Свого Господа для того, щоб проголошувати можливість покаяння і входу у Небесне Царство. І не можна звести цю місію лише до послуги єпископів та священиків. Проголошувати Любов, любити є наказ для кожного, хто хоче слідувати за Христом.
Але любити ми можемо по справжньому лише коли черпаємо сили з Джерела Любові, Самого Господа. Ми потребуємо Церкви, потребуємо Таїнств, потребуємо спільноти і тих, кого б ми могли любити. І все це не є для нас закрите, навіть попри наші гріхи. Бо ніхто не буде заперечувати, що ми і далі продовжуємо грішити. Може менше, але все одно маємо свої прив’язаності та слабкості. Тому любов є також в тому, щоб виконувати Божі Заповіді. Не наражатися на гріх і не шукати нагоди для цього. Берегти себе від впливу цього світу за словом Апостола.
Але часто ми шукаємо Любов там де Її нема. Приймаємо тілесні насолоди за любов. І попросту не вміємо жити. Наше життя часто зводить лише для того, щоб їсти, пити, спати. Тому ми потребуємо молитви для того, щоб відчувати Його силу для того, щоб могти боротися. Ніяка справа не може починатися з наших роздумів. Ми все це маємо принести на розсуд Богові. Просити в Нього благословіння. В певній мірі дозволу на всі ті звершення, які хочемо вчинити. Так, робила перша Церква, так діяли Апостоли після Вознесіння Христа.
Тому розпізнання Божої Волі і Її виконання безперервно пов’язане з молитвою. Християнин має постійно відчувати цю відповідь від Господа, Його підтримку. Тому і найстрашніші проблеми пов’язані з тим, що ти нічого не відчуваєш на молитві, не чуєш Бога.
Але що якщо почув? Що, якщо знаєш яка Воля Божа? Що, якщо все в твоєму житті є відоме і просте? Чи зупинитися і сидіти на місці? Чи перестати шукати Божу Волю? Мені здається, що головне постійно вдивлятися у Його Обличчя, постійно відчувати Його Любов, постійно прагнути бути у Його Присутності. І навіть гріхи і слабкості не мають бути на заваді цьому прагненню. Сама потреба у Богові є ключовою у житті християнина. Бачити Христа в усьому і у всіх.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Публицистика : Список Шиндлера - Josef Piel Я часто полушутя-полусерьёзно говорю: Язык мой-враг мой!
Сколько огорчений, проблем доставил мне он своей неукротимой болтовнёй-не счесть!
А вот недавно довелось услышать нечто подобное и в адрес моей руки, держащей перо.
Меня укорил (мягко говоря), близкий мне человек за то, что я в «Списке Шиндлера» признался насчёт «мешка российской картошки», который я «отдаю ежедневно в табачном киоске»!
«...Ты пишешь на такие серьёзные, духовные темы и при этом чуть не с гордостью сообщаешь всем что ты курильщик!»- примерно так звучал исполненный праведным гневом укор.
С того дня минуло уже достаточно времени. «Список Шиндлера» читали и многие другие люди, но ни кому не пришло в голову заострить внимание на этом моменте.
Да, конечно, неприятный момент.Хвалиться тут действительно нечем.
Но мне вдруг подумалось о самарянке, встретившей у колодца Иисуса.
Когда Иисус предложил ей позвать её мужа; неужели она не могла уйти от темы и не «хвалиться» тем, что она «женщина лёгкого поведения» и «меняет мужчин как перчатки»?
Она ведь в тот момент ни сном ни духом не ведала что перед нею-Царь царей, Господь господствующих. Почему же всё таки она ответила так?
...Тем у кого возникнет желание укорить меня за проклятую, ненавистную и...любимую до сих пор сигарету- я адресую этот вопрос.
Ответьте на него и я отвечу на ваш вопрос, на ваш укор! С ув.Автор.
22.05.03
